Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Євгенія Подобна очолювала редакцію hromadske. Видання активно працювало з темою війни, а сама Євгенія їздила на деокуповану Київщину як репортерка. Однак вона розуміла, що цього їй замало.
"Мені не вистачало англомовних продуктів, які б для іноземної аудиторії говорили про природу воєнних злочинів, про природу російської агресії проти України. І тоді виникла ця ідея, що я б хотіла системно займатися цією тематикою", — згадує Євгенія, як стала частиною команди The Kyiv Independent.

Робота журналістів із свідками воєнних злочинів

У команді Моторевської семеро людей, частина з них має досвід розслідувальної журналістики у контексті корупції. Вона наголошує, що працювати з воєнними злочинами значно складніше, адже доводиться стикатися з таємницями людей, які не розкривали їх навіть найближчим.
"Коли ти працюєш з людиною, яка пережила воєнні злочини окупації, це ніби ти йдеш по мінному полю і не знаєш, де ось ця територія, куди не можна вже заходити", — цитує розслідувачка свого колегу Данила Мокрика.
Попри спеціалізовані тренінги та матеріали про роботу з травматичними темами, чіткої інструкції немає, адже у центрі воєнних злочинів — реальні люди, яким можна нашкодити, зробити боляче.
"Були випадки, коли ми відмовлялися публікувати якусь інформацію, розкривати якусь історію, розуміючи, що можемо або нашкодити людині, або травмувати її", — каже вона.

Як редакція обирає теми для розслідувань

За даними Офісу Генерального прокурора, зафіксовано понад 156 000 воєнних злочинів. Євгенія Подобна спитала, як редакція обирає, з чим саме працювати. Моторевська назвала три основні фактори:● доступність до свідків й інформації,● важливість теми для міжнародної аудиторії,● безпека людей, чиї історії розповідає видання.
Журналістка також поділилася тим, що наразі все менше людей готові свідчити про злочини. Вона вважає, що люди хотіли швидкої справедливості, але оскільки цього не сталося, вони відчувають зневіру. Проте сама Євгенія вірить у силу правосуддя і вважає, що це довгий процес, на який можливо знадобляться десятки років. Крім того, багато хто виїхав за кордон, будує нове життя і не хоче повертатися до жахливих спогадів.
Моторевська зазначає, що зацікавлення темою війни серед іноземної аудиторії спало. Є інтерес до переговорів щодо припинення війни, однак усе менше уваги приділяють тому, що відбувається в Україні та на окупованих територіях.

Про тягар відповідальності за безпеку спікерів

Редакція не переконує героїв розповідати свої історії. Якщо в людини є сумніви, її не змушують говорити. Частина героїв воліє залишатися анонімними, але з часом деякі вирішують говорити публічно, особливо у випадках сексуального насильства.
"Тягар відповідальності за долю героїв матеріалів залишається назавжди, і ти не можеш цього позбутися. З одного боку, я розумію, що злочини, які не розслідувані зараз, з високою ймовірністю не будуть розслідувані вже ніколи. Але з іншого боку — відповідальність за життя спікерів. Це те, з чим доводиться жити", — ділиться Євгенія.
Щоб вберегти своїх героїв, редакція радиться з військовими, розвідниками, не показує облич спікерів, змінює голоси, прибирає деталі, які можуть їх викрити.
"Це така спільна робота з самими вцілілими", — пояснює журналістка.

Покарання винних

Євгенія вірить, що Путін і люди, які ухвалювали рішення щодо воєнних злочинів, зрештою будуть покарані.
"Переважна більшість тих, кого ми називаємо диктаторами, закінчували дуже погано. І я вірю, що Путін понесе покарання за все, що він робив в Україні й в інших країнах", — каже вона.
Проте журналістка переконана, що цього недостатньо. Жоден трибунал не поверне вбитих, не відновить зруйновані життя, не компенсує роки, проведені в полоні. Але це запит на справедливість — побачити винних на лаві підсудних.

Як розслідувачі справляються з психологічним навантаженням

Робота з воєнними злочинами емоційно виснажлива. Моторевська каже, що дуже складно дистанціюватися від почутого:
"Під час роботи над матеріалом я думаю з професійної точки зору: що спитати, як розслідувати, як подати. Складніше буває потім, коли прослуховуєш зібраний матеріал. Ти вже не журналіст, а людина, яка все це переживає. Ти не можеш бути журналістом з 10 до 19 — це усе моє життя".

Креативність у роботі розслідувачів

Моторевська переконана, що для журналіста-розслідувача воєнних злочинів дуже важлива креативність.
"Ти не можеш, наприклад, знайти якусь інформацію в реєстрі — ти постійно шукаєш нестандартні способи. Якісь дуже специфічні методи отримання інформації з боку ворога. Наприклад, дзвінки, в яких ми прикидаємося російськими журналістами чи слідчими", — каже вона.
Медійниця також згадала про співпрацю з прокуратурою:
"Ми не правоохоронні органи. Для нас важливо, коли наші інтереси і прокуратури перетинаються, коли ми стаємо корисними, коли за результатами нашої роботи щось оголошують. Але я не можу сказати, що наше першочергове завдання — правильно задокументувати свідчення для потреб прокуратури".
Редакція націлена у першу чергу на суспільний резонанс, пояснення процесів, оприлюднення інформації про людей, які причетні до воєнних злочинів.
Євгенія додає, що виміряти вплив на іноземну аудиторію доволі складно. Проте вона вірить, що реальні історії реальних людей можуть переконати продовжувати підтримувати Україну:
"Ми завжди відповідаємо на всі питання, навіть найбільш незручні, хоча це не завжди просто. Але люди змінюють свою позицію, свою думку. Тому що одна справа — коли вони читають щось у Twitter (Х), а інша — коли бачать живих людей, які чесно говорять про своє бачення, переживання, досвід".